Зачем напоминать мне о былом?
У прошлого безжизненный оскал.
И кажется Сизифовым трудом
Страстей забытых горестный накал.
Там только страх, неверье, пустота,
Там непрощенья безотчетный крик,
Непонимание распятого Христа,
И осознание того, что вдруг достиг
До времени, ты края бытия,
Усталость жить , болезненное "Я"
И память отпечатывает боль,
Вонзаясь в грудь осиновым колом.
Но мне иная выпала юдоль -
У Вечности сейчас я под крылом.
О, если б научились мы прощать,
Не окликая прошлого беду,
Но солнце поворачивая вспять,
Опять идем по тающему льду.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Проза : Ясени - Мучинский Николай Це моє найперше оповідання. Викладена в нему історія реальна. Її розповів мені одного разу, коли приїзжав на курси підвищення кваліфікації в наш педуніверситет, мій рідний брат, він працював на той час учителем однієї з сільських десятирічок. В цей день брат заночував у мене. Сімя моя на той час була в селі і ми мали змогу майже цілу ніч розмовляти. Реальний Микола якийсь час був його учнем. Запитання в брата, до мене, після розповіді цієї трагічної історії, було таке: "Скажи мені чому так сталось? Я напевне не знаю в своєму житті людини, яка б більше за Миколу любили Бога і ось такий результат. Миколи нестало, така страшна смерть, і в ще досить в молодому віці.Чому такі хороші люди, які до того ще й люблять Бога - гинуть, а всяка погань процвітає? Ви можете догадуватись, що я йому відповів. Та коли він пішов вранці на заняття, я взяв ручку і написав цю історію.
Можливо її потрібно було б тепер підправити. Та я не хотів, а оце недавно, перечитав її знову і добавив в кінці буквально чотири рядочки. Не знаю чи в Миколи були сини, та знаю в Господа вони точно є.
